Украинские слова, смешные русскому уху

УКРАЇНСЬКА МОВА ТІЛЬКИ ДЛЯ УКРАЇНЦІВ!

Тепер я чую багато розмов про необхідність захистити українську мову. Захистити її треба від спотворення, від засмічення, від бездуховних експериментаторів. Проте ті, хто нібито стурбований занепадом української мови, одночасно не проти того (і навіть «за»), щоби мовою користувалось якомога більше неукраїнців.

З одного боку все нібито логічно. Чим більше є носіїв мови, тим вона міцніша. Проте не треба забувати, що неукраїнець, оволодіваючи нашою мовою, потім починає нею користуватись як він вважає за потрібне. А це означає, що в його виконанні українська розмова стає гібридом, у якому одночасно присутня і тисячолітня велич української мовної традиції і чужинське неукраїнське думання, через яке, немов через фільтр, ця традиція «пропущена». Задаймо про «суржик», який використовують зросійщені люди на східній Україні. Зараз в Івано-Франківську з’явилося багато іноземних студентів, негрів. Ми не можемо допустити ще однієї наруги над українською мовою – створення «африкансько-українського суржику»!

Українська мова є, окрім всього, священною мовою (давнішою за санскрит), яку наші предки пронесли крізь століття. Так твердять деякі дослідники, і я також не маю в цьому сумніву.

Не випадково, в списку класиків української літератури практично немає україномовних чужинців (окрім Фітільова). Мова ніби сама не допускала до свого літературного вівтаря чужинців, які б засмітили її своїм неукраїнським мисленням. А ми тепер «укріплюємо» її, дозволяючи тисячам «інтелектуалів» з інших племен і народів користуватись нею у журналістській, вчительській та іншій діяльності. Та ще й сміємося, коли хтось з них потворно викривлює слова і каже, до прикладу, «кровосісі». Не сміятися, а плакати треба!

Адже кожен чужинець, в якому не тече правдива українська кров, навіть нехотячи (винити за це неможна, окрім тих, хто робить навмисно) спотворює ритміку, лексику священної мови українців, перетворює її на ужиткового виродка.

В такій спотвореній мові не може і не хоче жити душа нашого народу. Мову перетворюють на безправну зґвалтовану рабиню чужого строю і чину думок. Для захисту нашої священної мови треба:

1) Заборонити етнічним неукраїнцям (якщо лише вони не довели практично своє вміння мислити українським способом) вживати українську мову у розмовах і писати нею тексти, призначені для публічного прочитання;

2) Заборонити писати українською мовою еротичні твори, детективи, жіночі романи та іншу примітивно-розважальну літературу, взірці якої запозичені у занепадницьких культур, а також агресивну журналістику. І це потрібно зробити негайно. Українська мова не повинна нести в собі цього примітивістського навантаження;

3) Встановити адміністративну відповідальність за спотворення української лексики, за не освячені такими авторитетами як Ліна Костенко експерименти з мовою та за вживання під час українського мовлення матюків і принижуючих українську людину виразів.

Ми ніколи не захистимо нашої мови, якщо не будемо відноситись до неї, як афганський Талібан відноситься до священного слова Корану. Ми повинні усвідомити, що природна українська мова, на відміну від синтетичних мов, такої, для прикладу, як англійська, не була створена для спілкування на ринках або для журналістських компроматно-гумористичних вправ.

Наші пращури-трипільці крок за кроком, з молитвами до Неба, створювали українську мову як мову натхненних релігійних гімнів та високого, чистого мисленного і гордого спілкування українців-прааріїв. Треба повернути нашій мові цей гідний її статус. А для побутового спілкування і для чужинців можна створити скорочену ужиткову говірку, засмічену чужинськими словами. Нехай вона собі звучить-живе на базарах і в тому приладі, який українській народ влучно назвав «зомбоящиком». Краще за народ не назвеш. Скаже як зав’яже.