Закон о Языках.

Нагадаємо, Янукович підписав відповідний закон 8 серпня 2012 р. Однак Президент упевнений, що закон про мови потребує доопрацювання і доручив створеної ним робочої групи розробити поправки до закону, які повинні бути прийняті парламентом в вересня 2012 р.

Закон "Про основи державної мовної політики" був прийнятий 3 липня 2012 р. Голова ВР Володимир Литвин спочатку відмовлявся підписати документ, заявляючи, що приймали його з порушеннями. Захищаючи свою позицію, Литвин навіть подав прохання про відставку. На позачерговій сесії парламент його не прийняв, висловив спікерові вотум довіри, і Литвин підписав документ.

Раніше Янукович заявляв що закон "Про засади державної мовної політики" повинен відповідати нормам Європейської хартії про мови. За словами Президента, у громадян не виникає жодних проблем з використанням української та російської мов, зате політики весь час "розігрівають якісь пристрасті" навколо цієї теми. Говорячи про події, які відбувалися навколо мовного питання в останній час і в попередні роки, Янукович висловив переконання, що вони були занадто політизованими. На думку Януковича, мовне питання є дуже чутливим для суспільства, адже українська мова має "особливий політико-правовий статус, який піднесений до рівня конституційної норми".

Після зустрічі, що відбулася 7 серпня з представниками інтелігенції, очікувалося, що закон доопрацюють і протягом місяця виправлять. Принаймні, саме це пообіцяв Президент. За словами письменника Дмитра Стуса, Янукович сказав, що вирішить що робити з законом про мови після консультацій з юристами. Також під час зустрічі Янукович сказав, що налаштований підтримувати і розвивати українську мову.

Закон про мовну політику викликав бурхливу реакцію в суспільстві. Найактивніші противники закону про мови проводили голодування під Українським домом в Києві. 18 липня координатори акції під Українським домом у Києві заявили, що припиняють голодування і переходять на наступний етап боротьби.

В Украине вступил в силу закон об основах государственной языковой политики. Текст закона опубликован сегодня, 10 августа 2012 г., в издании "Голос Украины".

Законом сохранен конституционный государственный статус украинского языка. Пунктом 1 статьи 6 проекта установлено, что государственным языком Украины является украинский язык. При этом, на территории Украины гарантируется свободное использование региональных языков, к которым отнесены русский, белорусский, болгарский, армянский, гагаузский, идиш, крымскотатарский, молдавский, немецкий, новогреческий, польский, ромский, румынский, словацкий, венгерский, русинский, караимский и крымчацкий.

Действие этого положения распространяется на те языки, которые являются родными для не менее 10% граждан, населяющих определенную территорию, по данным переписи. По решению местного совета или по результатам сбора подписей в отдельных случаях, с учетом конкретной ситуации такие меры могут применяться к языку, региональная языковая группа которого составляет менее 10 процентов населения (ст.7).

Напомним, Президент Украины Виктор Янукович подписал соответствующий закон 8 августа 2012 г. Однако Президент уверен, что закон о языках требует доработки и поручил созданной им рабочей группе разработать поправки к закону, которые должны быть приняты парламентом в сентябре 2012 г.

Закон "Об основах государственной языковой политике" был принят 3 июля 2012 г. Парламентский Комитет по вопросам культуры и духовности получил около 2 тыс. поправок к проекту закона об основах языковой политики, однако ни одна из них не была учтена при принятии закона в целом. Председатель Верховной Рады Владимир Литвин сначала отказывался подписать документ, заявляя, что принимали его с нарушениями. Защищая свою позицию, Литвин даже подал прошение об отставке. На внеочередной сессии парламент его не принял, высказал спикеру вотум доверия, и Литвин вынужден был подписать документ.

Ранее Янукович заявлял что закон "О принципах государственной языковой политики" должен отвечать нормам Европейской хартии о языках. По словам Президента, у граждан не возникает никаких проблем с использованием украинского и русского языков, зато политики все время "разогревают какие-то страсти" вокруг этой темы. Говоря о событиях, которые происходили вокруг языкового вопроса в последнее время и в предыдущие годы, Янукович выразил убеждение, что они были слишком политизированными. По мнению Януковича, языковой вопрос является очень чувствительным для общества, ведь украинский язык имеет "особый политико-правовой статус, который возвышен до уровня конституционной нормы".

После состоявшейся 7 августа с.г. встречи с представителями интеллигенции, ожидалось, что закон доработают и в течение месяца исправят. По крайней мере, именно это пообещал Президент. По словам писателя Дмитрия Стуса, Янукович сказал, что решит как поступить с законом о языках после консультаций с юристами. Также во время встречи Янукович сказал, что настроен поддерживать и развивать украинский язык.

Закон о языковой политике вызвал бурную реакцию в обществе - сразу после его принятия начался митинг под стенами Украинского дома в центре Киева, сначала под предводительством оппозиции, а после того, как оппозиция самоустранилась, на гражданских началах. 18 июля координаторы акции под Украинским домом в Киеве заявили, что прекращают голодовку и переходят на следующий этап борьбы.

Я злий на моїх батьків і на Бога за те, що вони не спитали моєї думки, чи хотів я народитися і жити в цій приреченій країні. Оскільки мене ніхто не запитував тоді – я не дозволю зараз прищеплювати мені любов до нелюбої України. Це тільки обмежені люди придумали любов до Батьківщини. Можна любити маму, можна любити рідну хату, можна любити рідні буряни на рідному городі, можна любити хлопця чи дівчину, можна любити морозиво чи згущонку, можна любити фіолетовий колір – можна любити все, крім абстракцій. Україна, країна – це абстракція. Це штучна надбудова, яка покликана тебе тиснути і тобі навязувати. Тому любити Україну – це займатися самообманом. Ця любов безпредметна. Мені б ніколи навіть у гадку не прийшло любити пологовий будинок, в якому я зявився на світ. То чого б це мені любити Україну? Це ж усього-навсього географічна координата і назва території на політичній мапі світу – не більше.

Я не хотів, не хочу і не буду хотіти жити в цій країні. Я в ній мешкаю через три причини: через безвихідь, через лінь щось кардинально міняти і через нестримне бажання насміхатися з України та українців. Якби я був Богом, я б на такий шикарний чорнозений ландшафт заселив би більш достойну націю.

Для мене Україна – як дощ за вікном. Це як погода. Від неї може боліти голова і крутити в суглобах – але її не зміниш. Бо погода – це обєктивна реальність. Україна для мене – це стан за вікном, це дійсність обабіч мене, яку я не обирав, яку я не формував, але яка мене огортає зусебіч. Моє завдання – при цьому все одно залишатися неторкнутим. У противному разі я стану не людиною, а носієм національності з усіма наслідками й обовязками, які звідси випливають. Люди, які розчинилися в Україні, – нещасні люди. Їх не треба рятувати. Їх рятує те, що вони не здатні підняти свій погляд вище. Вони щасливі відчуттям своєї українськості, а отже, мізерності в загальнопланетарному вимірі. Я – українець лишень за трьома ознаками: за паспортом, за гонінням і за схильністю поїдати своїх співвітчизників.

Мене нервує Україна як явище. Я не вважаю її явищем, тому мені сумно дивитися на колективний самообман моїх співмешканців, які бабраються у трипільських ноцниках і вбачають у них колиску міжгалактичної цивілізації. Я ще не бачив такої закомплексованої нації, яка всіх старовинних письменників-поетів-художників уважає українцями тільки через випадкове місце народження. Я ще не бачив такої невизначеної нації, яка так любить прогинатися і зраджувати собі. В моїх словах нема жодної нотки докоряння – один пофігізм та розважлива констатація. Україна – це не я, інакше я був би збитковим і нещасливим.

Я не вірю в те, що українці здатні мати свою самодостатню державу. Я більше вірю в генетично закладений інстинкт служити. Недарма українці себе називають найбільш гнобленою нацією в світі. Це свята правда. Адже сильних не гноблять. Код раба, помножений на інфантильне християнство, витворив страшного національного покруча, який засирає в центрі Європи величезну площу з найродючішими грунтами для того, аби вічно бідувати. Це не карма, це не історична несправедливість, це не феномен. Це проста закономірність і знак зверху, що ці люди цієї землі не достойні.

Люди, які вболівають за вільну і соборну Україну, – милі й чарівні сліпці. Вони своєю наївною вірою в нездійсненне вкотре доводять, що Україна має право на існування тільки як процес. Україна існує тільки тоді, коли нею марять, коли її виборюють і коли її будують. Тільки-но мрія українця згасає, а шуфля національного будівничого мандрує в стодолу наніч – Україна зникає як явище, як константа. Україна – це аморфна ціль, до якої треба прагнути, але якої не можна досягати. Бо щойно зникає потреба боротися за Україну – зникає й сама Україна. Отже, Україна – це гуманітарний процес. Україні смертельно протипоказана реалізація.

Кожен мій знайомий, який має широкий світогляд і сповідує незашорені підходи до всього навколо – є цікавим завдяки своїй неукраїнськості. Я бачив багато іноземних багатіїв, які є патріотами своїх країн. Але я не бачив жодного українського олігарха, який би був патріотом. В цьому нічого дивного немає, і жиди з москалями тут теж ні до чого. Просто типова українська природа заважає українцеві бути успішним і відкритим до світу. Щоб досягти успіху, треба перестати бути українцем. Бо українець, який закладений глибоко в позасвідомості, змушує кожного бути боязким до начальства, ксенофобним до всього нового-незвіданого, сентиментальним до побутових проявів своєї національності, заздрісним до успіхів ближніх своїх та інертним у навязаних кимось переконаннях. Я пишаюся тим, що все своє життя вичавлюю з себе українця.